Дитячий навчальний заклад №8
"Ромашка"
Консультація на тему :
«Формування творчої особистості дошкільника
під час театральної діяльності"
Вихователь – методист
Шарова Л.В.
ДНЗ «Ромашка»
Вересень 2015 рік
Хід :
-
Міні – лекція «Формування творчої особистості дошкіль-ника під час театральної діяльності»
-
Ігрові завдання з театральної діяльності для розвитку мовлення та творчих здібностей у дітей дошкільного віку
-
Рекомендації для батьків «Як організувати театр вдома»
-
Методичні поради щодо організації театрально – ігрової діяльності дошкільників
-
Анкетування вихователів «Театрально – ігрова діяльність дошкільників"
Міні – лекція
«Формування творчої особистості дошкільника під час театральної діяльності»
Як стверджував відомий педагог Василь Сухомлинський: «Діти мають жити в світі краси, гри, казки, музики, малюнка, фантазії, творчості». Саме організація театральної діяльності дітей забезпечує реалізацію цього постулату.
Поняття «творчої активності» дітей дошкільного віку розглядають у психолого-педагогічній літературі разом із проблемою розвитку креативності, дитячої творчості. Завдяки театральній діяльності діти розвиваються духовно, відбувається становлення їхніх характерів, особистості в суспільстві, проявляються креативні здібності.
У дошкільній педагогіці для визначення діяльності, що пов'язана з театром, використовують спеціальні терміни: «театральна діяльність», «театрально-ігрова діяльність», «ігри за сюжетами літературних творів», «театрально-мовленнєва діяльність».
Театральна діяльність — це художня діяльність, що пов'язана зі сприйманням творів театрального мистецтва і відтворенням в ігровій формі набутих уявлень, вражень, почуттів.
Театралізовані ігри — це розігрування в особах певного літературного твору, відтворення за допомогою виражальних засобів (інтонації, жестів, пози, ходи) конкретних образів.
Кандидат педагогічних наук Лілія Макаренко виокремила такі положення, що розкривають роль театрального мистецтва у формуванні особистості:
• у процесі спілкування з театром зароджуються та розвиваються емоційно-естетичні переживання. Мистецтво театру вчить любити прекрасне, розвиває здатність співпереживати. Підготовка до відвідування театру, оформлення театральної споруди, яскраві вогні рампи, вистава, антракт, оплески, квіти — усе це створює відчуття тривалого свята, учасником якого є кожен глядач;
Ігромайстер — людина- професіонал, яка у грі та всіх пов'язаних з нею процесах керується гуманними принципами і бажанням відкривати дітям найкращі краєвиди їхньої душі й довкілля
• співчуття, яке з'являється, коли глядачі дивляться виставу, є передумовою формування емпатичних почуттів — діти живуть інтересами та справами героїв п'єси, визначають своє ставлення до дійових осіб і їх вчинків;
• розвивається пізнавальна культура дитини, розширюються її уявлення про особливості образотворчого та музичного мистецтва, які супроводжують сценічне дійство;
• удосконалюються психічні процеси (пам'ять, уява, мислення), розширюється світогляд та розвивається мовлення. У дітей формується вміння творчого самовираження, розвивається здатність до використання прийомів імпровізації, прагнення до перевтілення, вміння від простого наслідування перейти до твор-чого самовияву.
Готовність вихователя до організації театральної діяльності
Ефективне керівництво театрально-ігровою діяльністю дітей в дошкільному закладі буде успішним за умови володіння педагогом загальними та спеціальними педагогічними вміннями, а також готовності вихователя до організації те-атральної діяльності. Під готовністю вихователя Лілія Макаренко розуміє:
-
усвідомлення важливості та необхідності театральної діяльності для розвитку особистості дитини;
-
наявність знань про театр і театральну діяльність;
-
достатній рівень практичних умінь для організації дитячої театральної діяльності.
Відомий ігромайстер Микола Шуть вважає, що серед необхідних якостей сучасного вихователя вагоме місце посідає ігромайстерність.
Справжній ігромайстер — людина-імпровізатор, яка щомиті готова до нового розгортання ситуації, подій, реакцій учасників.
Усвідомлення педагогом важливості та необхідності театральної діяльності для творчого розвитку дитини, допоможе спроектувати та організувати освітній процес системно, послідовно, збагачуючи емоційно-чуттєву сферу дитини, удосконалюючи її творчі здібності, розвиваючи природний інтерес до художньо-творчої діяльності та мистецтва.
Значення театральної діяльності для всебічного розвитку дитини
Театрально-ігрова діяльність відіграє важливу роль у фізичному розвитку дитини, адже під час ігор активізуються всі компоненти здоров'я (фізичне, психічне, соціальне, духовне), дитина залучається до показу окремих дій, використовує різні рухи під час театралізованих ігор (пантоміма, вправи-імітації, вправи-етюди, хороводні ігри), добирає їх відповідно до характеру персонажа.
Завдяки участі в театральній діяльності у дітей активізується пізнавальний розвиток. Зокрема, інтенсивно розвиваються такі пізнавальні процеси, як: сприймання, пам'ять, мислення, увага, уява, що сприяють орієнтації дітей в навколишньому світі. Вміло поставлені вихователем проблемні запитання щодо змісту твору, який розігрують, спонукають дітей думати, аналізувати, робити висновки та узагальнення.
Взаємозв'язок театральної діяльності та мовленнєвого розвитку полягає в тому, що діти мають змогу вправлятися у сюжетоскладанні та складанні сценаріїв, вести ігрові діалоги-імпровізацїї. Під час роботи над виразністю слів пер-сонажів активізується словник дітей, удосконалюється звукова культура мовлення, інтонаційна виразність.
Театральна діяльність є також невід'ємною частиною художньо-естетичного розвитку дітей. Під час образотворчої діяльності вони малюють, роблять аплікації, ліплять казкових персонажів, атрибути до вистави, створюють ескізи костюмів, масок, декорацій та спільно з вихователем виготовляють їх.
Як засіб креативного розвитку театральна діяльність дає змогу дітям розв'язувати проблемні ситуації як опосередковано, від імені певного персонажа, так і проявляючи творчість під час створення та розв'язання ситуацій, змінюючи події у виставі.
Театралізовані ігри мають соціально-моральне спрямування. Через зміст казок, поведінку персонажів дитина висловлює своє ставлення до них, формулює самостійні оцінні судження, дає морально-етичні та естетичні оцінки героям, розуміє зміст і форму людських взаємин — це доброта, дружба, чесність, сміливість тощо. У дітей формується моральна позиція щодо людського оточення, вони вчаться орієнтуватися в моральних цінностях. Театральна діяльність є джерелом розвитку почуттів, глибоких переживань дітей, засобом їх залучення до духовних цінностей.
Театральні ігри сприяють емоційно-ціннісному розвитку дітей, змушують їх співчувати персонажам, співпереживати подіям, які розігруються у виставі, опанувати «азбуку» емоцій для відтворення потрібного казкового персонажа. Метою педагогічної роботи з емоційного розвитку дошкільників є введення дітей у складний світ людських емоцій, виховання емоційної сприйнятливості, чутливості, культури емоційної поведінки, вміння відгукуватися на емоційно насичене середовище.
Створення осередків театрально-освітнього простору
Для успішного емоційного розвитку дошкільників необхідно звернути належну увагу на модернізацію театрально-освітнього простору. Так, слід обладнати осередки, які безпосередньо сприятимуть емоційному насиченню життя дитини та забезпечать умови для формування життєвого досвіду, розвитку емоційної сфери та творчих здібностей. Доцільно змоделювати у групах дошкільного закладу:
• осередок театральної діяльності, або «Куточок казки»;
• осередок «Маленький актор»;
• осередок корекції та розвантаження «Я — особистість».
Осередок театральної діяльності, або «Куточок казки», має містити різні види театру. Що більше різних видів театру буде використовувати вихователь у своїй роботі, то глибше й ефективніше вони впливатимуть на розумові здібності почуття й емоції вихованців.
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Використовуючи у роботі з дітьми старшого дошкільного віку різні види театру, слід організовувати спеціальні практичні заняття, під час яких формувати в дітей уміння й навички роботи з цими видами театру. Скажімо, для навчання ляльковедення проводити практичні заняття «Оживи ляльку». Такі заняття спрямовані на оволодіння дитиною мистецтвом сценічних рухів ляльки, їх узгодження з мовленням та рухами інших персонажів.
У осередку театральної діяльності мають міститися такі атрибути, як:
• ширма для показу лялькового театру легка, зручна, із завісою для зміни декорацій під час вистави;
• різні види театральних ляльок;
• маски, виготовлені власноруч дітьми.
Слід потурбуватися і про музичний супровід — сформувати фонотеку інструментальної музики та запису звуків природи.
Осередок «Маленький актор» доцільно обладнати світлинами відомих акторів у різних ролях, фотоальбомом дітей-акторів, ескізами масок. Тут варто розмістити «театральну скриню», в якій зберігати елементи костюмів, заготовки для них різні види тканин; аксесуари, як-от капелюшки, стрічки, гудзики, броші, реквізити тощо. Враховуючи особливості тендерної соціалізації дошкільників, в осередку мають бути атрибути, що відповідають інтересам і хлопчиків, і дівчаток.
У осередку корекції та розвантаження « особистість» слід розмістити збірки відеосюжетів, мультфільмів, картин, ілюстрацій соціально-морального змісту, набір світлин та схем із зображеннями різного настрою, піктограми, сімейні міні-фотоальбоми, дидактичні посібники психологічної спрямованості: «Кубик настрою» «Мішок крику», «Абетка настрою», «Скриня страху», «Емоційний колобок», люстерка, малюнкові тести, дидактичні ігри емоційно-ціннісного спрямування. Робота в цьому осередку сприятиме формуванню в дітей правило доцільної поведінки та навичок розрізнення позитивних і негативних емоційних станів.
Для забезпечення ефективності освітнього процесу слід використовувати інтеграційний підхід до організації театральної діяльності та різні форми роботи, а саме:
-
інтеграція мистецьких видів діяльності;
-
предметно-практична діяльність — малювання ліплення, аплікація, виготовлення декорацій та ляльок до вистав;
-
проведення розваг, свят, тематичних днів День казки, День театру тощо;
-
самостійна художня діяльність в особистий час дитини;
-
гурткова робота;
-
слухання музики, літературних творів;
-
театралізовані ігри, драматизації, сюжет-но-рольові ігри, ігри-тренінги, ігри імітації, пальчикові ігри;
-
організація виставок, вистав з використанням різних видів театру;
-
психологічні вправи — психогімнастика, вправи-емпатії, вправи-етюди, релаксаційні вправи;
-
особистісно орієнтоване спілкування, спілкування з однолітками;
-
партнерська діяльність з музичним керівником, психологом;
-
конкурси;
-
організована театральна діяльність.
Консультація для вихователів
« Концепція національно – патріотичного
виховання дітей та молоді»
Вихователь – методист
Шарова Л.В.
ДНЗ «Ромашка"
Хід :
-
Про «Концепцію»
-
Мета та завдання національно-патріотичного виховання дітей та молоді
-
Принципи патріотичного виховання
-
Шляхи реалізації патріотичного виховання дітей та молоді
-
Етапи впровадження національно-патріотичного виховання дітей та молоді
-
Заходи щодо реалізації «Концепції»
-
Методичні рекомендації з патріотичного виховання дітей дошкільного віку
-
Пам’ятки щодо наповненості національних куточків в групах дошкільного віку (рекомендації для вихователів)
-
Серед виховних напрямів сьогодні найбільш актуальними виступають патріотичне, громадянське виховання як стрижневі, основоположні, що відповідають як нагальним вимогам і викликам сучасності, закладають формування свідомості нинішніх і прийдешніх поколінь, які розглядатимуть державу як запоруку власного особистісного розвитку, що спирається на ідеї гуманізму, соціального добробуту, демократії, свободи, толерантності, виваженості, відповідальності, здорового способу життя, готовності до змін.
Тому нині, як ніколи, потрібні нові підходи і нові шляхи до виховання патріотизму як почуття і як базової якості особистості.
В основу системи національно-патріотичного виховання покладено ідею розвитку української державності .
Важливу роль у просвітницькій діяльності посідає відновлення історичної пам'яті про тривалі державницькі традиції України.
Особливого значення набуває ознайомлення з історією героїчної боротьби українського народу за державну незалежність протягом свого історичного шляху, зокрема у ХХ-ХХІ століттях це ОУН, УПА, дисидентський рух, студентська Революція на граніті
Ця Концепція виходить з ідеї об’єднання різних народів, національних та етнічних груп, які проживають на території України, довкола ідеї української державності, українського громадянства, що виступають загальними надбаннями, забезпечують їхній всебічний соціальний та культурний розвиток. Українська держава заперечує будь-які форми дискримінації, підтримуючи всі мови і культури, що зазнали такої дискримінації в часи колоніальної залежності України.
Протягом останніх десятиліть було розроблено низку концепцій:
-
Концепція національної системи виховання (1996);
-
Концепція національно-патріотичного виховання (2009);
-
Концепція Загальнодержавної цільової програми патріотичного виховання громадян на 2013-2017 рр.;
-
Концепція громадянської освіти та виховання в Україні (2012).
На сучасному етапі розвитку України, коли існує пряма загроза денаціоналізації, втрати державної незалежності та потрапляння у сферу впливу іншої держави, виникає нагальна необхідність переосмислення зробленого і здійснення системних заходів, спрямованих на посилення патріотичного виховання дітей – формування нового українця, що діє на основі національних та європейських цінностей:
- повага до національних символів (Герба, Прапора, Гімну України);
- участь у громадсько-політичному житті країни;
- повага до прав людини;
- верховенство права;
- толерантне ставлення до цінностей і переконань представників іншої культури, а також до регіональних та національно-мовних особливостей;
- рівність усіх перед законом;
- готовність захищати суверенітет і територіальну цілісність України.
Відтак, враховуючи всі обставини, виникає гостра потреба у розробленні концепції, яка б визначала нову стратегію цілеспрямованого і ефективного процесу виховання суб’єкта громадянського суспільства, громадянина-патріота України.
2.Мета та завдання національно-патріотичного виховання дітей та молоді
Патріотичне виховання – складова національного виховання, головною метою якого є становлення самодостатнього громадянина-патріота України, гуманіста і демократа, готового до виконання громадянських і конституційних обов’язків, до успадкування духовних і культурних надбань українського народу, досягнення високої культури взаємин.
Мета патріотичного виховання конкретизується через систему таких виховних завдань:
- утвердження в свідомості і почуттях особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та історичного минулого України;
- виховання поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки;
- підвищення престижу військової служби, а звідси - культивування ставлення до солдата як до захисника Вітчизни, героя;
- усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною відповідальністю;
- сприяння набуттю дітьми та молоддю патріотичного досвіду на основі готовності до участі в процесах державотворення, уміння визначати форми та способи своєї участі в життєдіяльності громадянського суспільства, спілкуватися з соціальними інститутами, органами влади, спроможності дотримуватись законів та захищати права людини, готовності взяти на себе відповідальність, здатності розв’язувати конфлікти відповідно до демократичних принципів;
- формування толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій;
- утвердження гуманістичної моральності як базової основи громадянського суспільства;
- культивування кращих рис української ментальності – працелюбності, свободи, справедливості, доброти, чесності, обережного ставлення до природи;
- формування мовленнєвої культури;
3.Принципи патріотичного виховання
- принцип національної спрямованості, що передбачає формування національної самосвідомості, виховання любові до рідної землі, українського народу, шанобливого ставлення до його культури; поваги до культури всіх народів, які населяють Україну; пишатися приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї держави;
- принцип самоактивності й саморегуляції забезпечує розвиток у вихованця суб’єктних характеристик; формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень; виробляє громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію в діях та вчинках;
- принцип полікультурності передбачає інтегрованість української культури в європейський та світовий простір, створення для цього необхідних передумов: формування в дітей відкритості, толерантного ставлення до відмінних ідей, цінностей, культури, мистецтва, вірувань інших народів; здатності диференціювати спільне і відмінне в різних культурах, спроможності сприймати українську культуру як невід’ємну складову культури загальнолюдської;
- принцип соціальної відповідності обумовлює потребу узгодження змісту і методів патріотичного виховання з реальною соціальною ситуацією, в якій організовується виховний процес, і має на меті виховання в дітей готовності до захисту вітчизни та ефективного розв’язання життєвих проблем;
- принцип історичної і соціальної пам’яті спрямований на збереження духовно-моральної і культурно-історичної спадщини українців та відтворює її у реконструйованих і осучаснених формах і методах діяльності;
- принцип міжпоколінної наступності, який зберігає для нащадків зразки української культури, етнокультури народів, що живуть в Україні.
4.Шляхи реалізації патріотичного виховання дітей та молоді
4.1.Удосконалення нормативно-правової бази патріотичного виховання молоді:
-
підготовка нормативно-правових документів з питань національно-патріотичного виховання молоді, внесення відповідних змін до законодавства;
-
розроблення державних і громадських заходів з інформаційної безпеки, спрямованих на запобігання негативним наслідкам впливу інформаційної війни;
-
розроблення порядку державного фінансування заходів, спрямованих на національно-патріотичне виховання молодих людей;
-
підготовка комплексної програми військово-патріотичного виховання та нормативно-методичного забезпечення її реалізації з метою виховання здорового підростаючого покоління, готового захищати національні інтереси та територіальну цілісність України;
-
вироблення науково-теоретичних і методичних засад
-
забезпечення активної участі сім’ї та родини в розвитку фізичного і морального здорової , патріотично налаштованої зростаючої особистості.
4.2. Діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері національно-патріотичного виховання:
-
проведення заходів, спрямованих на реалізацію патріотичного виховання у закладах системи освіти, культури, спорту;
-
підтримка та сприяння волонтерським проектам, іншої громадської діяльності та самоорганізації українських громадян, спрямованої на заохочення молоді до благодійних соціальних, інтелектуальних та творчих ініціатив і проектів на благо України;
-
активне залучення до патріотичного виховання дітей та молоді - учасників бойових дій на Сході України, членів сімей Героїв Небесної Сотні, бійців АТО та їхніх сімей, діячів сучасної культури, мистецтва, науки, спорту, які виявляють активну громадянську і патріотичну позицію;
-
сприяння спортивній і фізичній підготовці, спрямованій на утвердження здорового способу життя молодих громадян з урахуванням принципів національно-патріотичного виховання;
-
сприяння роботі клубів за місцем проживання, центрів патріотичного виховання та інших громадських організацій, які здійснюють патріотичне виховання молоді;
4.3. Співпраця органів державної влади та органів місцевого самоврядування з громадянським суспільством:
-
активне залучення до національно-патріотичного виховання дітей та молоді дитячих і молодіжних громадських організацій (об’єднань), використання їхнього досвіду, потенціалу, методів роботи у вихованні патріотів України;
-
організаційна та фінансова підтримка на конкурсній основі програм, проектів громадських організацій, спрямованих на національно-патріотичне виховання дітей та молоді;
-
долучення батьківської громадськості до популяризації кращого досвіду патріотичного виховання;
-
посилення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади стосовно національно-патріотичного виховання
-
організація у теле-, радіопрограмах, Інтернет-ресурсах та в друкованій пресі постійно діючих рубрик, що популяризують українську історію, боротьбу українського народу за незалежність, мову та культуру, досвід роботи з національно-патріотичного виховання різних соціальних інституцій; підтримка україномовних молодіжних засобів масової інформації;
-
запобігання пропаганді в засобах масової інформації культу насильства, жорстокості й бездуховності, поширення порнографії та інших матеріалів, що суперечать загальнолюдським та національним духовним цінностям, заперечують суверенність Української держави;
-
виробництво кіно- і відеофільмів, підтримка видання науково-популярної, наукової, художньої літератури національно-патріотичного спрямування;
-
підготовка інформаційної та науково-популярної літератури для батьків з питань патріотичного виховання дітей та молоді у сім’ї; висвітлення у засобах масової інформації кращого досвіду родинного виховання;
-
Процес патріотичного виховання дітей повинен мати випереджувальний характер, відповідати віковим і сенситивним періодам розвитку дитини та особистісним характеристикам.
5. Етапи впровадження національно-патріотичного виховання дітей та молоді
На першому етапі (2015 р.) планується :
- створення нормативно-правового підґрунтя, інформаційно-методичного забезпечення для здійснення національно-патріотичного виховання дітей та молоді;
- створення Центру патріотичного виховання у підпорядкуванні Міністерства освіти і науки України;
- створення інформаційного ресурсу, присвяченого національно-патріотичній тематиці.
На другому етапі (2016-2017 pp.) передбачається:
- розроблення програм, навчально-методичних посібників з предметів гуманітарно-соціального спрямування для дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних та вищих освітніх закладів, спрямованих на патріотичне виховання дітей та молоді;
- підготовка та видання науково-методичних посібників і методичних рекомендацій з організації виховних заходів, роботи клубів, центрів патріотичного виховання.
На третьому етапі (2018- 2019 рр.) забезпечується :
- проведення моніторингу системи патріотичного виховання дітей за допомогою соціологічних опитувань, анкетування, психологічного тестування;
- проведення науково-методичних конференцій, створення банку передового педагогічного досвіду на інформаційному веб-ресурсі;
- аналіз здобутого, встановлення досягнень і викликів, корекція навчально-виховних впливів з урахуванням результатів моніторингу.
ДО ОСНОВНИХ ЗАВДАНЬ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНЯТ НАЛЕЖАТЬ:
• формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста);
• формування духовно-моральних взаємин;
• формування любові до культурного спадку свого народу;
• виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;
• почуття власної гідності як представників свого народу;
• толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей
ТЕМАТИЧНІ БЛОКИ ( теми занять , бесід) РОБОТИ З ДІТЬМИ
ПО ОЗНАЙОМЛЕННЮ З РІДНИМ МІСТОМ:
1. Історія міста. Назва. Чому тут виникло поселення людей?
2. Найбільша площа. Моя вулиця. На якій вулиці розташований мій дитячий садок? Вулиці нашого міста.
3. Визначні місця нашого міста. Пам’ятники, будівлі, музеї, .
4. Праця дорослих. Підприємства нашого міста. Чим прославлене місто.
5. Герб міста. Які символи на ньому зображені. Як вони пов’язані з історією та працею людей в нашому місті.
6. Видатні люди рідного міста. Чиїми іменами названі вулиці, школи, підприємства. Чому? Які люди прославили наш край?
7. Природа рідного міста. Які дерева, квіти прикрашають вулиці міста. Яких рослин найбільше. Як називається ріка, на березі якої розташоване місто. Які корисні копалини є в нашому краї, місті.
8. Культура рідного міста. Які музеї, , бібліотеки є в місті. Навчальні заклади, школи, дитячі садки.
9. Культура поведінки в рідному місті. Як поводити себе на вулиці, в транспорті, музеї, театрі, на прогулянці, на загальноміських святах.
10. Відпочинок у нашому місті. Де люблять відпочивати жителі рідного міста. Які є традиції, свята. День міста.
11. Захисники нашого міста. Хто слідкує за спокоєм, добробутом людей у місті. Хто допомагає людям в надзвичайних ситуаціях.
Завдання ознайомлення дітей з витоками народознавства
(поради педагогам)
Нині, повертаючись до історії українського народу, відроджуючи, пробуджуючи до життя національні традиції, національний дух нашого народу, ми виховуємо свідомого громадянина і патріота нашої держави. Починати цю роботу потрібно з раннього віку в сім'ї, у дитячому садку, в школі.
Організовуючи народознавчу роботу з дошкільниками, вихователі повинні у комплексі розв'язувати пізнавальні, навчальні, виховні та мовленнєві завдання (А. Богуш).
Пізнавальні завдання передбачають розширення знань дітей про Україну, її історію, культуру, природні багатства.
Дітей спочатку ознайомлюють з найближчим оточенням, з яким вони щодня контактують. Поступово стежинкою рідного краю ведуть дитину до столиці України - Києва, інших міст та пам'ятних місць Батьківщини.
На заняттях з народознавства малюк уперше долучається до державних символів (Герба, Прапора, Гімну) та народних національних оберегів (калини, верби, віночка, рушника тощо).
Предметом обговорення у дитячому товаристві мають бути й родинні корені кожної сім'ї, кожної родини. Вихователь повинен стимулювати й заохочувати дітей до пізнання свого родоводу.
Упродовж перебування дітей у дитячому садку потрібно ознайомити їх з побутом нашого народу як у минулому, так і на сучасному етапі. Діти повинні знати (впізнавати, розрізняти) українські національні іграшки, національний (традиційний та регіональний) одяг, взуття, посуд, предмети побуту та хатнього інтер'єру, подвір'я. Треба розвивати у дітей цікавість до української національної обрядовості, народних свят, ігор, народних прикмет, народної творчості, національного мистецтва, народних промислів. Не можна обійти увагою й українську національну кухню.
Пізнавальні завдання реалізуються й у пізнаванні дітьми природи рідного краю (ліси, степи, моря, гори, заказники тощо).
Навчальні завдання передбачають формування перших наукових народознавчих та історичних понять, у майбутньому - основи наукового мислення, національної свідомості, самосвідомості та психології.
Вихователь повинен:
• розвивати пізнавальну активність дітей, прагнення якнайглибше пізнати свій народ, свої національні корені;
• формувати стійкий інтерес до народознавчого матеріалу, бажання пізнати його глибше, навчити використовувати його в побуті, у своєму дитячому житті, запам'ятовувати вірші, прислів'я, приказки, казки, загадки;
• прищеплювати дітям елементарні трудові навички, пов'язані з народними ремеслами. Вчити малюків вишивати, витинати, розписувати за українськими мотивами писанки, іграшки, посуд виготовляти різні вироби: іграшки, глиняний посуд, вибійки, витинанки, аплікації тощо.
Розвивальні завдання передбачають розвиток усіх психічних процесів у дитини: запам'ятовування, уважності, зосередженості, логічного мислення, уяви. Діти повинні вміти самостійно аналізувати, зіставляти, порівнювати народознавчі поняття, звичаї минулого та сучасного, відокремлювати місцеве, регіональне від загальнотрадиційного національного.
Мовленнєві завдання є супутніми на кожному народознавчому занятті. Наприклад, мандруючи до української оселі прадідів, діти вперше чують слова стріха, тин, перелаз, скриня, ослін, долівка.
Словник дітей також поповнюється образними виразами, коли вони слухають фольклорні твори та твори українських письменників. Діти згадують знайомі прислів'я, приказки, примовки. Кожне заняття супроводжується розповідями дітей про побачене, почуте, пережите.
Виховні завдання мають на меті прищепити дітям насамперед любов до рідного краю, до землі своїх предків, до рідної мови, оселі, до батьківщини, почуття гордості за свій народ, повагу до національної культури, національних звичаїв та оберегів.
Природними національними рисами характеру українців вважаються щирість, гостинність, доброта, мудрість, щедрість, добре почуття гумору. Отож ці риси особистості потрібно виховувати у дитини, використовуючи для цього багатий народознавчий матеріал.
Заняття з народознавства сприяють вихованню у дітей духовності на національному ґрунті, доброзичливості, чесності, взаємоповаги, чемності, скромності, товариськості, поваги до культури інших народів, вшанування їхніх традицій, оберегів.
Долучення дітей до народної творчості, мистецтва, безпосередня участь у національних святах виховують у них естетичні почуття, розвивають художнє світобачення, наповнюють емоційну сферу дитину радощами, піднімають настрій, формують естетичний смак.
Проведення занять, організація свят з народознавства потребує серйозної підготовки педагогів. Відхилення від змісту тлумачення основних подій, традицій, що їх використовують на занятті або святі, допускати не можна. Як зазначає А. Богуш, календарно-обрядовий матеріал повинен обиратися з мінімальним релігійним звучанням.
У вихователів обов'язково повинні зберігатися у шафі
тематичні папки або альбоми:
• "Державні символи України" (на звороті кожного символу надруковані орієнтовні бесіди з дітьми про цей символ);
• "Національні символи України" (хліб, рушник, віночок, калина тощо);
• "Визначні дати України" (ілюстрації, які відображають святкові події, можна виставляти у куточку напередодні святкування цих дат);
• "Митці України";
• портрети Тараса Шевченка, Лесі Українки та інших (вивішуються у національному куточку в дні народження та вшанування пам'яті видатних діячів, прикрашаються рушником-покутником).
